Виставка/The exhibition

_вистака/exhibition, PinchukArtCetre, 2016

Куратор  Анна Смолак

Curated by Anna Smolak 

>>See English text below

“Виставка” Лади Наконечної розглядає способи посередництва сучасного мистецтва в заданих ідеологічних та просторових умовах мистецької інституції. Задумана, в першу чергу, як частина нової дослідницької платформи PinchukArtCentre та проекту «Переосмислення», робота розглядає сукупність питань, пов’язаних з методами та механізмами візуальної репрезентації. Крім того, вона досліджує своє власне становище в межах численних інституційних наративів.

Ці наративні лінії стосуються архіву, тематичної виставки та колекції, і відповідають потребі та меті виявити «тяглість традиції в контексті перерваності історії українського мистецтва» – нагальне завдання, яке взяли на себе кілька мистецьких інституцій у країні.

Останній зал четвертого поверху PinchukArtCentre – «Виставка» Лади Наконечної – є водночас простором та експонатом. Або навпаки комплексною інсталяцією, втіленою за правилами інституції. “Виставка” включає фрагменти та цитати ранніх робіт художниці, які позбавляються свого попереднього контексту, та разом із додатковими елементами трансформуються у нові конфігурації. “Залишки” історії самої художниці демонструються глядачу, хоча їхня форма залишається незавершеною. Мистецькі спекуляції Лади Наконечної вказують на лакуни, модифікації та маніпуляції як невід’ємні частини процесу конструювання історії. Її інтервенції бентежать, виводять глядача із зони комфорту, збивають з пантелику з метою спровокувати та засвідчити його або її участь.

Інсталяція включає три масивні діагональні стіни, в яких зібрано інституційні записи: нотатки, замальовки, фотографії та плани. Всі вони відсилають до передумов створення виставки, що охоплює бюджет, інституційну програму та розробку простору. Включаючи архівні матеріали в основу своєї роботи, Лада Наконечна ставить акцент на біполярній природі архіву, яку Хел Фостер описав як «знайдений однак сконструйований, фактичний однак фіктивний, публічний однак приватний»1. Це відповідає численним, але одночасно вибірковим, способам збирання, читання, інтерпретування та виявлення як першоджерела, так і просторових обставин передачі візуальних повідомлень, а також соціальних і політичних середовищ, в яких вони з’являються.

Наконечна підриває поняття об’єктивності та прозорості, характерних для документальних форм репрезентації. Це проявляється через включення в експозицію секції зі шпалерами: частина з них імітує відомий шаблон (шар прозорості) у графічному редакторі Photoshop, частина включає багатошаровий набір фрагментованих зображень, а третя частина – чисту поверхню паперу для фотографій із зображеними на ній кількома точками освітлення.

Звідси, прозорість стосується не тільки порядку проведення дій, але також способу сприйняття. Вона фактично змінює процес сприймання від пасивного «дивлюсь на» на активне «дивлюсь крізь» зображення. Прозорість як така більше не є ексклюзивною відповідальністю вповноважених осіб, а навпаки – заохочує інших учасників заявити про свої права та підключитись до діалогу.

Ключовими для роботи є два дверних вічка, вмонтованих в стіни експозиційного простору. Один з них спрямовує погляд глядача за межі PinchukArtCentre, в той час як інший пов’язує з сусіднім простором, де демонструється виставка колекції PinchukArtCentre. Така інтервенція підкреслює динаміку між мистецтвом, що передається за посередництвом таких агентів як галереї, куратори та колекціонери, та завдяки художнім практикам, що виходять за межі формальних інституцій, для того, щоб взаємодіяти напряму із соціальною сферою. Подібне поле для діалогу між елітарним способом існування мистецтва та його дотичністю до соціальної та політичної сфер властиве не лише індивідуальній практиці Лади Наконечної, але й її колективній роботі у групі Р.Е.П. Остання піднімає питання, пов’язані з мистецтвом не тільки, як рушійною соціальною силою та його здатністю піддавати сумніву й впливати на соціальні ієрархії та поведінки, але й з його критичним потенціалом в межах владних структур, які стоять за інституцією.

У спробах визначити своє місце в контексті розглянутої інституційної системи, Лада Наконечна вказує на гравітаційний центр «Виставки». Прості геометричні розрахунки повертають відвідувача назад до сусідньої зали, в якій представлено твори з колекції. Саме там знаходиться розмітка та переосмислюється зв’язок між простором та його контекстом. Об’єкт у вигляді плану зали «Виставка» виконує функцію візуального посилання, що пов’язує два простори. Він cпрацьовує як примітка у тексті, що відсилає до інших контекстів, в цьому випадку – просторових та інституційних меж, між якими вибудовується структура виставки. Така скромна інтервенція вказує на точку зіткнення історії та теперішнього, висуваючи історію вперед (в крайньому випадку на деякий час).

Анна Смолак

After Sue Breakell, http://www.tate.org.uk/download/file/fid/7288 


 

The Exhibition by Lada Nakonechna questions the modes of mediating contemporary art within given spatial and ideological circumstances of an art institution. Conceived as part of the newly established PinchukArtCenter research platform and Re-consideration project, it interrogates the complexity of issues related to the methods and mechanisms 

of visual representation while examining its own predicament within multiple institutional narratives.  These threads concern the archive, the thematic exhibition and the collection, all responding to the need for and aim to discoverthe continuity of tradition in the context of interrupted development of Ukrainian art history”, an urgent task that has been currently undertaken by several art institutions in the country. 

 

The end corner of the fourth floor of PAC Nakonechna’s Exhibition is simultaneously the space and the exhibit, or conversely a complex installation embodied in the institutional structure. It contains fragments and quotations from the artist’s earlier works that become deprived of their former context and, together with supplementary elements, are put into new configurations. The remnants of the artist’s history are exposed to the viewer, although their form remains incomplete. Lada Nakonechna’s artistic speculations depict gaps, alterations and manipulations as integral to the process of constructing history. Her interventions are disturbing, putting the viewer in the position of discomfort and bewilderment in order to provoke and acknowledge his or her active participation.

 

The installation embraces three massive, diagonal walls with a collection of institutional records displayed on them: notes, sketches, photographs and plans. They all refer to the show pre-conditions including budgeting, institutional program and space articulation.  By incorporating archival practice into the body of her work, Lada Nakonechna emphasizes the bipolar nature of the archive that Hal Foster describes as “found yet constructed, factual yet fictive, public yet private”.[i] It corresponds to the multiple, but also selective, ways of collecting, reading, interpreting and revealing the source material, as well as the spatial circumstance of conveying visual messages and the social and political environment in which they occur.

Nakonechna undermines the notion of objectivity and transparency as intrinsic to the documentary form of representation; this is especially reinforced through the section of wallpaper consisting of ubiquitous Photoshop pattern, a multi-layered set of fragmented images and the pure surface of the photo paper with a few light spots marked on it.  Hence, transparency is not only about clarity of procedures but also about the way the things are perceived. It basically shifts the process of perception from the passive “looking at” to active “looking through” images. As such the transparency is no longer the exclusive responsibility of the authority; on the contrary, in involves other participants in order to be claimed and implemented.  

 

Pivotal to the show are the two eyeholes mounted in the walls of the exhibition room. One directs the viewer towards the outside of the PinchukArtCenter, whereas the other connects with the neighbouring space in which the collection of PAC is displayed. The intervention underlines the dynamic between art mediated through its agents – such as galleries, curators and collectors – and the artistic practices that go beyond formal institutions in order to interact directly with the social sphere. Such an arena of negotiations between the elitist modes of functioning of art and its relation with the social and political realm is inherent not only to the individual work of Lada Nakonechna, but also to her collective practice with the R.E.P group. It therefore raises questions related not only to art as a driving social force and its ability to question and influence social hierarchies and behaviours, but also its critical potential within the power formations that the institution stands for.

 

In an attempt to position herself in the constellation of the observed institutional system, Lada Nakonechna points out the gravity centre of The Exhibition. The simple geometrical calculation turns the viewer back to the neighbouring hall, which houses the gallery's collection. It is there that a landmark is placed and the relation between the space and its context re-considered.  An object in the shape of The Exhibition floor acts as visual reference connecting the two spaces. It functions like a footnote in the text that references other contexts, in this case – the spatial and institutional frame within which the exhibition is structured.  The modest intervention marks the point where the history and the present meet, placing – at least for the time being – the first one ahead. 

Anna Smolak 



[i] After Sue Breakell, http://www.tate.org.uk/download/file/fid/7288